Серія "Моє місто"

П. Ісаїв «Історія міста Станиславова» (№ 10)

Рік:2008
Обкладинка:м'яка
Видавництво:"Лілея-НВ"
Місто:Івано-Франківськ
Кількість сторінок:96
ISBN: 978-966-668-179-2
35,0 грн.
шт.
Деталi

       Історик і пластун Петро Ісаїв – перший український діаспорний історик Станиславова, з текстів якого довший час черпалася снага до життєвої борні, гоїлися рани душ емігрантів, які таким чином поверталися до Рідної Землі і рідного міста.

       Для автора як історика Станиславова більше важать не питання походження назви міста, його виникнення чи перші власники, а ті люди і події, які красномовно свідчать про українськість міста в межиріччі Бистриць.

      Місто Станиславів П. Ісаєва – дуже важливе соціоісторичне і культурне середовище функціонування українців як нації містян, уже не нації руських селян із станиславівських оболоней, а саме як творців власної історії кінця ХІХ – перших десятиліть ХХ ст. Адже станиславівські містяни П. Ісаєва усвідомлюють себе частиною великого європейського народу, який насильно роз’єднаний окупаційними режимами.

       У книзі використані поштівки та ілюстрації з колекції Зеновія Жеребецького.

 

 

ІСТОРІЯ СТАНИСЛАВОВА ВІД «БАТЬКА ІСАЇ» –

дзеркало-пригадка про те, ким ми є

Коли ви запитаєте українця поза межами рідної країни, як виглядає Україна, то як ви думаєте, яку отримаєте відповідь? В мене, наприклад, після такого запитання вирине образ надпрутського села з його низенькими вербовими плотами і високими соняшниками на межах кукурудзяних полів і обриси окутаних синявою гір на далекому горизонті. Іншим буде образ у поліщука, інший – у степовика, а ще інший – у верховинця. Але всі вони – Україна.

Кожен з них знає таку Україну, де народився, виріс і провів більшість свого життя. І коли він любить цей закуток, цей «загумінок» – він любить у ньому свою Батьківщину, цілу Україну. Хтось каже, що він любить Україну, але декому більше прив’язання до свого Пруту чи Бистриці, Ворскли чи Десни – це сентиментальна загумінковість, а тому не надто міцне в нього коріння любові до своєї Батьківщини.

Але чи спало вам на думку, що вся Україна – це тисячі й тисячі таких «загумінків» – галицьких, волинських, подільських, полтавських, донбаських, кубанських і всіх інших? Мільйони українців, котрі живуть у них, може, й не оглядали іншої України, крім тієї, яку бачили щодня, йдучи до праці чи повертаючись зі школи. Це правда, що «не стільки світа, що в вікні», але найкраще знаємо власне той світ, котрий щодня бачимо через наше вікно.

На жаль, українська історія свідчить, що свій власний світ дуже часто українці так і не могли бачити з власних вікон – в силу відомих політичних обставин окупації наших земель численними зайдами. Впродовж століть українські терени входили до складу різних держав. Трагічні політичні катаклізми, жорстоке пригнічення української національної культури і переслідування її діячів, характерні для новітньої історії, призвели до широкомасштабної еміґрації українців.

Таким був початок діаспори нашого народу – розсіяння в різних країнах народу, вигнаного з Батьківщини чужинцями. Адже українська діаспора функціонувала в умовах бездержавності і метою її стосовно Батьківщини було сприяти утвердженню незалежності України всіма можливими методами і формами.

 

Іван Монолатій




Коментарів ще не додавалось!

Для додавання коментарів
увійдіть на сайт або зареєструйтесь!