Серія "Моє місто"

Зеновій Соколовський "Архітектори радянського Івано-Франківська" (№ 39)

Рік:2014
Обкладинка:м'яка
Видавництво:"Лілея-НВ"
Місто:Івано-Франківськ
Кількість сторінок:108
ISBN:978-966-668-326-0
35,0 грн.
шт.
Деталi

Цією книжечкою ми хочемо познайомити читача з таємницями архітектурного середовища радянської доби. Ми багато знаємо про архітектора-фортифікатора, автора Станиславівської фортеці Франсуа Корассіні з Авіньйона, авторів Станиславівської ратуші Анастазія Пшибиловського, Станіслава Треля, авторів будинків австрійсько-польського періоду архітекторів  Г. Кошиця і Ф. Януша. А про архітекторів, які жили недавно в нашому місті, творили та залишили після себе споруди, які прикрашають центральну частину й околиці міста, про творців радянського Івано-Франківська та інших міст ми знаємо дуже мало або не знаємо нічого. У своїх проектах вони старалися  надати спорудам реґіонального, національного стилю, колориту. Як це їм удалося – судити Тобі, шановний читачу.

 

Будівничі експерименту

«Івано-Франківськ»

Більш як п’ятдесятилітній Івано-Франківськ, а перед тим короткотривалий Станіслав і давніший Станиславів, має свої особливості. Бо саме за вік середньостатистичного містянина наше місто набуло найбільших амбіцій, ілюзій, міфів, загадок і символів. Візуалізованими охоронцями недалекої і сірої минувшини залишаються зримі будівлі, що народилися у часи спільного радянського спального району та приспішеної індустріалізації усього не/міського.

А головним фактором, який впливав на щоденне сприйняття такої от архітектури, була вимога реалізації чи не найбільшого соціального експерименту в історії Підрадянської України. Факт, що будь-яке місце перетворити у місто може тільки людина, свідчив й про те, що такий унікальний за власним розмахом експеримент  вже  свої мав аналогії – у мистецтві Великої французької революції, практиці художньої культури  тоталітарних держав Заходу – фашистської Італії та нацистської Німеччини.

Сюди ж додавалася суто місцева специфіка, адже неповторна архітектура нашого міста, яка надає йому ознак середньоєвропейськості походить власне зі сфери габсбурзької цивілізації недалеких ХІХ – початку ХХ століть, із відповідними засадами містопланування та уявлення про те, як має виглядати місто. Бо саме за цього історичного періоду наше місто набуло сучасного вигляду в прямому розумінні – з його архітектурним ландшафтом і культурно-мистецьким середовищем. Цьому сприяло й політико-територіальне адміністрування першої австрійсько-німецької влади (до 1860-х рр.), започаткування залізничного руху через Станиславів (1865 р.) і відповідна муніципальна політика (особливо містобудівельна) переважно місцевих поляків і жидів (після 1867 р.). А що середмістю Івано-Франківська, усупереч усім світовим завірюхам останнього століття, вдалося зберегти своє обличчя,  утративши все ж таки кілька знакових будівель, наприклад передвоєнну ратушу і кілька міських дільниць, показовою стала праця нової/старої, радянської окупаційної адміністрації в царині містобудування. Зрозуміти її дозволить урахування кількох обставин.

По-перше, створення повноцінного житлового середовища в умовах суворих обмежень «типізованого» масового  індустріального будівництва та проектування на основі так званого «містобудівного конвеєру». Як наслідок – створення масового тимчасового житла з використанням неякісних крупноблочних й крупнопанельних технологій, яке швидко перетворилося на міські нетрі з цілим набором негативних естетичних якостей, а й соціальних викликів.

По-друге, реконструкція  міського середовища, що склалося історично (в умовах будівельної експансії на нові території, зі створенням величезних «спальних районів» на міській периферії). Тому-то зазвичай нове будівництво в межах районів історично сформованої забудови велося за рахунок знесення забудови і вторгнення до історичного контексту спрощених великомасштабних архітектурно-будівельних комплексів, а структура саме історичної забудови поступово приходила в занепад.

По-третє, проектування унікальних і масових громадських споруд в умовах, коли основні  обсяги  проектування та будівництва громадських будівель здійснювалися  методом «прив’язки» централізовано розроблених одноманітних «економічних» типових проектів.

Такі, сказати б, «норми» організації і реалізації архітектурної творчості   не тільки обмежили розвиток місцевої архітектурної школи, але й збіднили міське середовище численними псевдоархітектурними почварами (хоча для об’єктивності зауважу, що й нині у середмісті та поза ним височіють кілька будівель-почвар, які різко дисонують з архітектурним ландшафтом).

Тим не менш цілковита відсутність окремого дослідження про творців нового, типово радянського, архітектурного стилю нашого міста, з його позитивами і прорахунками, інформацію про яких треба було віднаходити у офіційних документах і родинних архівах, демонструє тривалий пошук того формату, який би влаштував і фахівців, і пересічних містолюбців. 

Задля цього знаний у нашому місті архітектор і громадський діяч Зеновій Соколовський у новій книжечці з серії «Моє місто» пропонує такий собі інтелектуальний путівник архітектури радянського Станіслава / Івано-Франківська. Робить це автор творчо, пам’ятаючи, вочевидь, про засадничі класичні складники праці людей цього фаху. По-перше, той, що  архітектор мусить досконало орієнтуватись у сучасності і вміти передбачати майбутнє (об’єкти, створені ним, як правило, «живуть» довше за свого творця). По-друге, архітектор повинен знати психологію людини та вміти запрограмувати сценарій її побуту в просторі таким чином, щоб вона почувалась максимально комфортно. По-третє, функція архітектора не завершується на кресленні. Щоб зрозуміти, що саме потрібно створити, треба бути тонким психологом.

Чи вдавалося це радянським архітекторам Івано-Франківська, чи витворили вони якийсь притаманний тільки їм стиль праці, наскільки комфортними стали будівлі того недалекого часу, на ці й інші, не менш цікаві запитання, відповіді, ймовірно, однозначної нині немає. І, віриться, не буде. Бо праця архітектора завжди зумовлена вимогами часу, адже кожна епоха вирізняється своїм баченням організації простору. У нашому випадку, простору міського. Простору історичного міста. Однак рисою кожного архітектора є прагнення максимально ідеалізувати середовище, в якому живемо, і свій стиль. А прочитавши до кінця цю книжечку, зрозуміємо, чи таки був стиль у радянській архітектурі Івано-Франківська.

 

Іван Монолатій


Коментарів ще не додавалось!

Для додавання коментарів
увійдіть на сайт або зареєструйтесь!