Новини

Друге видання книги Станіслава Вінценза "На високій полонині"! | 28.9.2012

 

     Роман «На високій полонині», написаний Станіславом Вінцензом у Швейцарії і виданий у Варшаві у 1936 р., став першою книжкою багатотомного полотна про Гуцульщину, де зібрано величезний етнографічний матеріал, показано побут, звичаї, духовну культуру гуцулів. Він сам писав, що його призначення «відкривати світові барви та історію Гуцульської Верховини». «На високій полонині» порівнюють з «Тінями забутих предків» Михайла Коцюбинського та творами Гната Хоткевича про опришків, називають «Калевалою гуцулів».

Книга в українському перекладі Тараса Прохаська.

 

 

 

Від перекладача:

   З Вінцензом почуваєшся, як з повним місяцем, який своїм освітленням підтверджує реальність того рельєфу, який сотні разів бачив при максимальному сонячному освітленні. 

Те, що написав Вінценз, настільки точне і самодостатнє водночас, що його неможливо переповісти.

Воно цілком не надається до запам’ятовування.

Хоча тоді, коли читаєш Вінценза, здається, що все навколо стає таким, як він пише.

Здається, що навічно запам’ятаєш цілі довжелезні пасажі, неймовірно видовжені і розширені – справді, наче гуцульські поселення – речення, усі безвідповідальні і щільні послідовності понадчасового розгортання дії.

З Вінцензом почуваєшся, як з повним місяцем, який своїм освітленням підтверджує реальність того рельєфу, який сотні разів бачив при максимальному сонячному освітленні. Весь його епос можна порівняти з рецесивними генами, які є у тобі, але не проявилися, то могли б проявитися за іншого розкладу і – що важливіше – передадуться твоїм нащадкам з такою ж силою ймовірності, як і твої видимі ознаки.

Якщо пам’ятати про те, що людське призначення полягає у виношуванні частки божественного духу в такій-от тілесній, людській формі, то Вінцензова гіперісторія – це якраз історія того божественного, що люди виношують.

Історія тих сил, які примушують певну пропорцію дрібки поживних речовин, зібраних у насінині, витягуватися у башту дерева, не забуваючи при цьому щороку висипати на вітер і камінь тисячі нових насінин.

Перший том трилогії «На високій полонині» – «Правда старовіку» – насправді є розшифрованим генетичним кодом Гуцулії.

Цього досить, щоби знати, якою вона була, є, буде, могла і може бути.

Хоча найважливіше те, що вона просто дійсно є, існує, як, скажімо, ожини чи саламандри.

Писати «Правду старовіку» він почав після сороківки, чомусь це здається важливим, бо вже набувся і міг робити тільки те, що справді хотів.

Між іншим, Вінценз – єдиний, народжений на Гуцульщині, хто після науки в Коломиї, Стрию, Львові і Відні, після докторантури, після вирішальних воєн і столиць вернувся жити в Гуцулію, а це щось та й значить.

Не дивно, що лише від нього про Гуцульщину знають у світах.

Він світ привів на свою батьківщину, а батьківщину поставив на вічній, а не одній з воєнних і мінливих, карті світу.

Книжка, видана у 1936 році, збагатила світ світом.

Відтоді вона для когось є такою ж реальністю, як і Гомер, якого Вінценз читав щодня.

Як і Гомер, ця книжка з часом стає тільки чимраз точнішою, бо вона розповідає про часи, коли про час не йшлося, і розповідає так, що він знову тече туди, звідки виплив.

Читати «На високій полонині» – це дотримуватися тої підсумкової Божої заповіді, в якій говориться, що не бійся.

Читаючи, не боячись, не боячись, читаючи, можна пам’ятати, що, пишучи книжку польською, Вінценз подумки перекладав з подуманого по-гуцульськи, а можна й зовсім про це не знати.

Тарас Прохасько

Станіслав Вінценз – народився 1888 року в Слободі-Рунгурській на Коломийщині. Дитинство провів у Криворівні на Гуцульщині. Гуцульський діалект української мови був мовою його дитинства. Навчався у Коломийській та Стрийській гімназіях, вивчав право, біологію, санскрит, психологію і філософію в університетах Львова та Відня. У Першу світову війну воював на Галичині й у Доломітах. Відмовився від участі в українсько-польському конфлікті, не бажаючи воювати проти українців. 1930 року розпочав працювати над епопеєю «На високій полонині», перший том якої зробив з Вінценза автора, який займає особливе місце в літературі і якого неможливо ні з ким порівняти. У вересні 1939 року його арештували у Слободі-Рунгурській, і до 1940-го він перебував у в’язниці НКВД у Станіславові, звідки його звільнили завдяки старанням чільних радянських письменників. У травні 1940 року Вінценз повернувся до Бистреця, звідки емігрував до Угорщини, де допомагав рятуватися євреям і за це його удостоїли звання Праведника Світу. Після війни оселився у Франції. Займався есеїстикою, був одним з найбільших знавців Гомера. Співпрацював з паризькою «Культурою», був духовним наставником Чеслава Мілоша, великим поборником діалогу культур.

Переглядів: 30451
Аршана Ганна 16:15, 24.5.2018

Книга чудова, як пісня про Карпати, вона неповторна! Видавництво, будь ласка, зробіть новий наклад цієї книги, її чекають багато читачів, а в продажу нема ніде


Для додавання коментарів
увійдіть на сайт або зареєструйтесь!